Описание
Найкаща в свому стилі українська група!!
Складається з шести молодиків!!!
Дещо про них...
Андрій Капраль-Він не любить бути другим, або, збав Боже, третім. Тому вчитися на соліста почав заздалегідь – першу сольну партію Андрій Капраль заспівав 20 січня 1975 у пологовому будинку. Подальшу майстерність співака відточував на кухні під інструментальний супровід, використовуючи баняки замість барабанів, мітли – як гітари, жарівки – як мікрофони. Для того, аби не дратувати сусідів одноманітністю, Андрій складав свій репертуар із пісень, які слухав по радіо чи телебаченню; водночас насичені аранжування «а-ля Боббі Макферін» теж із думкою про ближніх: усі паузи заповнювалися ритмом або імітацією інструментів.
Першою музичною школою мав стати Будинок піонерів, де Андрій намагався навчитися грати на барабані або принаймні на італійському акордеоні дідуся. Не склалося. Відтак, у музичній студії при «Сільмаші» Андрій врешті звільнив руки від інструментів, а голос – від думок про сусідів. У музичному училищі не було інших варіантів: на диригентському відділенні 4 рази на тиждень треба було вчитися хоровому співу. Завдяки голосовим мутаціям, майбутній «піккардієць» донесхочу наекспериментувався: перший рік співав басом, наступних півроку – баритоном, і аж потім «пересів» до тенорів. Утім, за силою звучання голос Капраля ніяк не вкладався в прокрустове ложе хорового співу, тому довелося «тягнути соло». Для того, аби мати право порушувати правила, Андрій їх натхненно вчив ще й на додаткових «класах-апендицитах», до цілковитого задоволення собою проспівуючи всі партії «піккардійських» пісень.
Упродовж 14 років Андрій офіційно вчився, тому має на руках документи про закінчення музичної школи, Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича та Вищого державного музичного інституту ім. М. Лисенка. Утім неофіційно він вчиться досі – щодня експериментуючи над своїм вокалом, привносячи в свої партії відтінки емоцій, діапазон яких приблизно такий самий, як і голос Андрія. У своєму співі він хоче слухачам дарувати увесь світ прекрасних звуків.
Саме «Терції» завдячує знайомству зі своєю дружиною, яка прийшла на їх спільний концерт із «Мертвим півнем» і «Плачем Єремії». Із-поміж усіх вокалістів обрала Андрія, пообіцявши друзям, що буде з ним зустрічатися.
Андрій Шавала-Він не міг не співати. Від самого народження – 3 квітня 1967 – щодня був слухачем майстер-класів рідного батька, який мав прекрасний голос і бездоганно володів багатьма музичними інструментами. Андрій та його старший брат Ігор проявили ініціативу знизу та створили домашній ансамбль, а вже потім ретельно вдосконалювалися в музичній школі.
Опанувавши техніку гри на баяні, з 1978 Андрій вчиться використовувати за призначенням кларнет у духовому оркестрі «Орлятко» від Сільмашу. Упродовж 5 років від керівника оркестру – освіченого та відданого музиці Міхаіла Ланера – Андрій вчиться відтворювати справжню гармонію, а не «бутафорію» у вигляді тріску та шуму. У першу вагому гастрольну поїздку Андрій поїхав 1980 року – на запис програми «Шире круг» у Московському телецентрі «Останкіно».
Після закінчення 8 класу школи постала проблема вибору: стати спортсменом (був воротарем шкільної гандбольної команди), художником (деякі ранні роботи є вдалими зразками дитячого примітивізму) чи музикантом (мав багаторічний стаж). Рішення приймав не він. З огляду на те, що Андрій вважає себе фартовим фаталістом, то вся відповідальність лежить на такій собі панночці – Долі, яка майже завжди дослухається до бажань пана Шавали, а коли навіть не виконує, то всі події обертає на краще. Відтак, саме Доля, на його думку, покерувала та максимально посприяла вступу до Львівського музично-педагогічного училища ім. Ф. Колесси, а згодом привела в іншу alma mater - Державну заслужену хорову капелу «Трембіта», у якій відпрацював 13 років, побувавши в багатьох містах колишнього СРСР, України та Європи. Згодом Доля виконала свій черговий службовий обов’язок. Якось Славко Нудик, який також співав у «Трембіті», дав послухати чорновий запис презентаці
