Описание
Дихтинець — село, центр сільської Ради. Розташований у Карпатах, за 7 км від районного центру, за 35 км від залізничної станції Вижниця. Через село протікає річка Путила. Населення — 588 чол. Сільраді підпорядковані населені пункти Греблина, Замогила і Малий Дихтинець.
Уперше село згадується в письмових джерелах 1774 року. Тоді тут проживало 115 сімей. Своєрідність гірських умов і брак придатних для поселення місць позначилися на забудові села. Воно має хутірський характер.
Власниками землі, як і селян, в першій половині XIX століття були поміщики JVL Ромашкан і брати М. і Г. Айваси. За право користування землею селяни відбували феодальні повинності, розмір яких регулювався насильно укладеними угодами. За однією з них від 1828 року кожний з 83 кріпаків був зобов’язаний платити поміщикові Ромашкану від 2 до 20 флоринів на рік, привезти 2 бочки горілки з с. Іспаса в панські корчми; здати по 12 повісм лляної пряжі; косити та скиртувати поміщицьке сіно, ремонтувати панські будівлі. Крім цього, кріпаки платили і державні податки, вносили натуральний оброк на утримання сільського священика, т. зв. маріяші, та відбували 2 дні панщини в рік на користь сільського старости. В руках поміщиків були і такі знаряддя економічного пригнічення кріпаків, як сервітути та право пропінації. Тому в селі на 150 дворів було відкрито 5 корчем. Спиртне часто насильно нав’язували селянам. Як скаржились дихтинчани разом з іншими селянами Русько-Кимполунзької округи в 1843 році, «їх змушують купувати напої у корчмах, через що вони в такій мірі заборгували, що в них повідбирано хати й грунти».
Поміщикам належало і так зване право млина. Воно існувало з часів перебування Буковини у складі Молдавії. Селянин змушений був молоти зерно лише в млині свого пана. А коли відстань від садиб до млина перевищувала одну милю, селянам дозволялось молоти вдома на жорнах, але й у цьому разі вони зобов’язані були платити панові 15 крейцерів на рік.
У справі судочинства Дихтинець підпорядковувався Путильській домінії. На чолі її стояв пан (в різні часи це були Айвас, Флондор, Джурджуван), який судив селян. Його помічником був мандатор.
В міру загострення кризи феодально-кріпосницької системи господарства натуральні та грошові повинності селян все більше зростали. Підданих змушували додатково давати поміщику оброк вівцями, в кілька разів збільшувалися і грошові побори.
Посилення феодального гніту викликало повстання селян Русько-Кимполунзької округи 1843—1844 рр. Активними учасниками його були й трудящі Дихтинця. Незважаючи на заборону властей, протягом кількох місяців селяни збиралися у громадських делегатів (уповноважених) 3. Маршевки, С. Степанчука, Л. Кобилиці. Обговорювали скарги на панів та місцевих начальників. Коли ж урядовці заборонили збори, селяни заявили, що не визнають влади домінії. Вони оголосили своєю власністю ліси, прогнали панських лісничих. У протоколі допиту від 29 листопада 1843 року зазначено, що селяни «…вийшли цілком з послуху, перестали ремонтувати мости, панські будинки тощо … Водночас перестали ходити до церкви, не мали ніякої поваги до своїх священиків і не слухали їх повчань».
В Дихтинець, як в одне з «найбільш неспокійних» сіл, за розпорядженням обласного управління від 18 грудня 1843 року послано військовий загін — 20 рядових і одного офіцера. Виступ селян було придушено. Найбільш активні його учасники Іван Кричуняк, Микола Фокшик, Іван Фокшик, Петро Чвіль, Федір Микитчук, Василь Леберда, Прокіп Кричун та багато інших були покарані киями. Про стійкість мешканців Дихтинця свідчить і те, що карателів відкликали звідси тільки на початку лютого 1844 року.
Однак причини повстання не було усунуто. Економічне становище дихтинчан ще погіршилося. Майнова нерівність зростала. На 1847 рік в Дихтинці з 232 селянських господарств 4 були халупниками, 36 мали до 2 йохів землі, 80 — від 2 до 5, 92 — від 5 до 10, 12 — від 10 до 20; в той же час 8 господарств мали кожне понад 20 йохів, а 3 поміщики — 650 йохів землі.
Не залишились се
